У 1980-х роках, коли Великобританія під керуванням Тетчер переживала важкі зміни, у Манчестері народжувалося щось нове. І це нове народилося із промислової спадщини міста, у будівлі колишнього складу на Вітворт-стріт-Вест. Саме там у 1982 році з’явився клуб “The Haçienda”, створений “Factory Records” та гуртом “New Order”. І це місце було більше, ніж просто нічним клубом. Далі на manchesterski.com.
“The Haçienda” перетворилася на символ свободи. Це був простір, де постпанк поєднувався з електронною музикою, де на танцмайданчику збиралися діти робітників, студенти, художники та просто ті, хто шукав новий ритм життя. Тут не було снобізму – тільки музика, світло, танці та почуття, що ти стоїш на порозі чогось великого.
Дизайн клубу був революційним, як і сама ідея – зробити Манчестер центром музичного майбутнього, а не містом промислового минулого. В атмосфері загального тиску та занепаду “The Haçienda” стала унікальним місцем, де молодь творила майбутнє британської та світової музики.
Цей клуб змінив усе: нічне життя, культуру і те, як Манчестер став звучати для всього світу.
З чого все почалося?
Клуб “The Haçienda” відкрився навесні 1982 року і з перших днів став місцем для музикантів, діджеїв та шанувальників альтернативної сцени як місцевих, так і з інших міст. Відкриття запам’яталося виступом коміка Бернарда Меннінга, який не влучив у настрій публіки та повернув гонорар.
Вже влітку тут виступав німецький гурт “Liaisons Dangereuses”, а у 1983 році – “The Smiths”. Однією зі знакових подій став перший у Великобританії виступ Мадонни взимку 1984 року – вона виконала “Holiday” у прямому ефірі “Channel 4”.
“The Haçienda” швидко став майданчиком для живих виступів та музичних експериментів. Тут грали “Happy Mondays”, “Stone Roses”, “Oasis”, “808 State”, “Chemical Brothers”, “Sub Sub”. Один із концертів гурту “Einstürzende Neubauten” взагалі пройшов із використанням дрилів, якими вони свердлили стіни сцени.
У 1986 році клуб одним із перших на території Великобританії почав грати хаус-музику. Клуб ставав дедалі популярнішим. Ця епоха зробила із “The Haçienda” символ музичної революції 1980-х років.
Варто також згадати про розташування “The Haçienda”. Клуб розташовувався у колишньому складі на Вітворт-стріт, 11–13, що неподалік каналу Рочдейл. Раніше будівля використовувалася для будівництва яхт та зберігання товарів, а у 1982 році була переобладнана в культовий клуб. Проєкт був ініційований Робом Греттоном, фінансувався лейблом “Factory Records”, гуртом “New Order” та продюсером Тоні Вілсоном.
Культовий клуб включав сцену, танцмайданчик, бари, кафе, діджейський пульт та балкон. У підвалі розташовувався коктейль-бар “The Gay Traitor” – іронічне відсилання до британського шпигуна Ентоні Бланту. Інші бари носили імена його “колег” – “Kim Philby” та “Hicks”. Пізніше підвали стали музичним простором “5th Man”, де проводилися вечірки за участю відомих діджеїв.
Звук і світло розробляли “Martin Disney Associates” та “Akwil Ltd”. Все було продумано до дрібниць, щоб атмосфера клубу залишалася унікальною та незабутньою.
Музика, яка народилася на сцені “The Haçienda”: від постпанку до рейву
Коли тільки-но відкрився клуб “The Haçienda”, ніхто точно не знав, що з цього вийде. Але, варто зазначити, що саме тут, на Вітворт-стріт, зародилася музика, яка змінила британську та світову культуру: від постпанку та фанку до електронної, хаус-музики та техно. “The Haçienda” була не просто музичною платформою. Вона була центром зародження нового звуку, вільного від лейблів, правил і кліше.
Постпанк та “Joy Division” – основа ДНК клубу
Ще у 1980-х роках похмурий, індустріальний, емоційно резонансний постпанк став центральним у “The Haçienda”. А коли “Joy Division” трансформувалися в New Order, все змінилося. Саме New Order задавали музичні тренди в клубі, поєднуючи гітарну меланхолію з електронними бітами. Таким чином вони заклали основу майбутнього хауса та техно, які дуже скоро змінили постпанк.
“Blue Monday” та народження танцмайданчика нового типу
Пісня “Blue Monday” (1983) – випущена “Factory Records” і створена “New Order” – стала справжнім проривом. Це був найпопулярніший сингл у форматі 12-дюймової платівки за всю історію. Вона звучала в “The Haçienda” на повторі, перетворюючись на гімн клубу.
У цьому треку було все, за що відвідувачі клубу любили його: нещадний біт, синтезатори, відсторонений вокал і невловний смуток, який здавався неймовірно танцювальним.
Ейсід-хаус зустрічає Манчестер
У середині 1980-х років діджеї The Haçienda почали привозити зі США платівки з експериментальною хаус-музикою. Спочатку аудиторія не знала, як до них ставитись. Але з появою екстазі ритми стали відчуватися по-новому.
Так світ з’явився британський ейсід-хаус, а клуб став його центром. Він здобув популяризації не лише у Манчестері, а й у Великобританії загалом.
Медчестер: психоделія, ритм та грув
До кінця 1980-х років на сцену вийшло нове покоління груп, які виросли на постпанку і хаусі, але додали до цього британський гумор, недбалість і нескінченні веселощі. Серед таких груп “Happy Mondays”, “The Stone Roses”, “808 State”, “A Guy Called Gerald”. Їхні пісні були абсурдні та геніальні одночасно, і ідеально підходили для хаосу танцмайданчика клубу. Цей мікс музики, моди та наркотиків став відомий як рух “Madchester”. І його серце, безумовно, билося у “The Haçienda”.
“The Haçienda” породило безліч глобальних музичних трендів. Це електронна музика, нова культура діджеїнгу, клубних резидентів, інді-звучання, формування британського рейв-руху, який вийшов далеко за межі міста.
“Смерть” манчестерського клубу “The Haçienda”
Хоча “The Haçienda” був неймовірно популярним і справжнім культовим місцем, який формував пульс епохи, у 1997 році клуб назавжди зачинив двері.
До середини 1990-х років “The Haçienda” вже не була тим клубом, де народжувалася музична революція. Зі зростанням популярності прийшли й супутні проблеми: злочинність, наркотики, вуличні банди.
Поліція регулярно проводила рейди, вечірки закінчувалися бійками, а охоронці боялися за власне життя. До того ж клуб ніколи не був фінансово успішним. Більшу частину часу він працював на збитки. Для “Factory Records” це була справжня фінансова безодня.
У 1997 році, після кількох криз і висхідного тиску, “The Haçienda” остаточно зачинила свої двері. Згодом будівлю знесли. На її місці збудували житловий комплекс.
Здавалося б, із закриттям клубу ціла епоха скінчилася. Але “The Haçienda” був настільки легендарним, що його не можна було просто так забути. Його історії жила не у будівлі, де був клуб, а людях.
Для тисяч, а може, й мільйонів, “The Haçienda” залишилася чимось набагато більшим, ніж просто нічний клуб. То була ціла епоха. Символ того, як музика може об’єднувати незнайомців, ламати бар’єри, обʼєднувати класові відмінності та перетворювати звичайний вечір в індустріальному місті на щось магічне.
“The Haçienda” стала метафорою свободи. Свободи творити, експериментувати, шукати своє звучання та своє місце. І навіть через десятиліття після закриття люди продовжують говорити про клуб – британську легенду 1980-1990-х років.